Katowice
Będzin
Bieruń
Bobrowniki
Bojszowy
Bytom
Chełm Śląski
Chorzów
Czeladź
Dąbrowa Górnicza
Gierałtowice
Gliwice
Imielin
Katowice
Knurów
Kobiór
Lędziny
Łaziska Górne
Mierzęcice
Mikołów
Mysłowice
Ożarowice
Piekary Śląskie
Pilchowice
Psary
Pyskowice
Radzionków
Ruda Śląska
Rudziniec
Siemianowice Śląskie
Siewierz
Sławków
Sosnowiec
Sośnicowice
Świerklaniec
Świętochłowice
Tarnowskie Góry
Tychy
Wojkowice
Wyry
Zabrze
Zbrosławice
6 °C
AAA

Уляна Воробець: я пережила всі загрози за мій перший рік перебування в Польщі

#Ukraina
Уляна Воробець допомагає українцям, які опинилися в тяжких життєвих ситуаціях. Вона сама спіткнулася з цією проблемою, коли у 2015 році мусила виїхати на заробітки в Польщу, бо потрібні були гроші на лікування дочки після аварії.

-Операція коштувала дуже дорого і всі борги були на мені.  – розповідає пані Уляна – я поїхала до Польщі,щоб заробити гроші  і віддати борги.

- Мене обдурили декілька разів і постійно це були мої земляки. Спочатку я купила свою першу роботу, а тому заплатила за неї гроші. Я заплатила гроші за пакет документів, страхування, за запрошення і всі інші речі. Мені пообіцяли роботу  в видавничій групі, бо я завжди хотіла працювати журналістом. Мені пообіцяли робоче місце і навіть підробили моє запрошення , про що я не знала. Я прийшла до них, але вони нічого абсолютно про це не знали. Вони не розуміли  чому я туди прийшла і чому вимагаю ще якесь робоче місце. Я навіть не провіряла цього запрошення, тому що настільки вірила в цю казку під назвою Польща. Не могла повірити,що свої земляки можуть обманювати, чомусь завжди думала,що іноземці - це зло. Насправді це так не було, мене постійно продавали свої, а рятували поляки. За свій перший рік проживання в Польщі я пройшла всі можливі загрози, які може пережити українка в Польщі.

Що саме з вами трапилося, як ви потрапили в табір праці?

-Я знайшла кондитерську фірму, яка обіцяла зарплату 1000 євро. Я подзвонила до пана, який обіцяв цю роботу і він  сказав, що завтра вони мають виїжджати зі Львова і щоб я була готова. Я сказала йому, щоб він забрав мене з Варшави, тому що робота мала бути за Варшавою. Цей пан Василь сказав, що забере мене в Варшаві на окружній, але моєму дядьку не сподобалося, що мене забирають на окружній, тому що робоча фірма подає NIP. Мені було страшно сідати до машини на окружній в Варшаві, тому ми домовилися, що він мене забере в вокзалі на Лодзі. Він мене забрав і завіз в місце, яке м’яко кажучи можна було назвати „ Табір праці», який знаходився під Лодзем.  Це справді була кондитерська фабрика, яка затруднювала українців, але не платила грошей. Вони забирали паспорти і речі в людей,  але мене врятувало те,що  я залишила пакет з документами у дядька. І саме тоді я зрозуміла, куди я потрапила.

Що це було за місце і що ви там пережили?

- Це була кондитерська фабрика. Мені сказали, що я звідси не вийду, поки не відпрацюю житло, харчування, а лише потім може вийду з того табору.  Я була першою людиною, яка зрозуміла, куди ми попали, бо дівчата тієї інформації не знали. Я зрозуміла, що хочу звідти втекти, але ще не знала як. На третій день почала підбурювати дівчат, що давайте втечемо звідси, тому що я побачила, що мене сили почали покидати. Ми працювали по 15, а навіть і по 20 годин, А спали лише по чотири чи п’ять годин.

 Коли я їхала з  Варшави до Лодзі, то познайомилася  в поїзді з дуже гарною сімейною парою. Вони поверталися з  відпочинку. Ми так гарно поспілкувалися, що вони мені запропонували, щоб я до них приходила на вихідні, готувала обіди, а вони б мені платили гроші. Ми хотіли обмінятися телефонами, але в мене якрах розрядився телефон. І свого номеру напам'ять не знала. Цей чоловік не знав, як ми можемо обмінятися телефонами, тому він взяв червону помаду у своєї жінки і написав свій номер мені на руці. Той телефон врятував мені життя, тому що якби не той номер телефону, то б мене сьогодні не було.

На третій день я почала бунтувати дівчат і ми домовилися,що ми маємо втекти і всі погодилися. Вночі десь о четвертій ранку приходить охоронець і каже, щоб я йшла з ним. Він забрав мене з собою і привів в свою каюту. Сказав мені, щоб я роздягалася. В результаті він бив мене батогом і говорив про те, що я маю знати, хто тут править. Мені стало дуже образливо, що мене здали ж мої з України. Я хотіла, щоб ми втекли всі, а тепер вирішила, що буду вибиратися сама.

- Як вам вдалося вибратися з цього місця?

 Охоронець залишив мене в каюті, щоб я вдяглася, заспокоїлася і пішла працювати, як нічого не було. В той самий момент, під’їхав молодий хлопець, щоб забрати доставу.  Мені вдалося поїхати з ним, тому що я йому сказала, що у мене померла бабуся  і він мав мене підвезти. Я довгий час не могла повірити, що все так просто і ніхто не слідкує за мною. Ми виїхали і тут до нього дзвонять, а я вже подумала, що це до нього телефонують охоронці і щоб він мене повернув назад. Потім ми виїхали на трасу і зупинилися. Я перелякалася, тому що подумала, що йому написали смс і поінформували, але він мене висадив, тому що повинен був їхати за спеціальним дорожнім листом  і дотримуватися того маршруту. Він мене висадив на кінцевій зупинці всіх трамваїв в Лодзі, а вже сутеніло. Я була в шоці, але подумала, що краще бути тут, ніж в тому таборі праці. Я була вдягнута в легеньку кофту і штани, хоча це вже був листопад і було холодно.

- У вас не було телефону, грошей. Що ви робили далі?

Я згадала, що у мене на руці був записаний номер телефону, але при цьому був потрібний телефон. На зупинці я побачила старшу жінку і попросила у неї телефон. Вона злякалася мене, але дала мені телефон. Я подзвонила до пана Яна за номером, який був записаний у мене на руці. Вони приїхали за мною  і я поїхала до них. Жінка пана Яна  була в шоці від мого стану, тому  хотіла визивати швидку і поліцію. Я наважилася йти в поліцію, але  перед тим я скористалася інтернетом, щоб зв’язатися з батьками, тому що 3 дні не мала контакту з ними. Я написала всім рідним, що у мене все добре і я маю роботу, але тут я побачила повідомлення від Василя, того хлопця, який завіз мене на роботу. Він написав, що знайде і заріже моїх дітей.  Мені стало так страшно, що я сказала цим людям, що я не йду на поліцію і хочу все забути.

Я думала, що зможу все забути,але ця ситуація мене не відпустила.Це подружжя дало мені телефон, одяг і гроші на дорогу, тому що я хотіла повернутися в Варшаву. Я там мала родичів, але потім подумала, що не піду до них, тому що навіщо їм зайві проблеми. Я приїхала в Варшаву і на вокзалі мені порадили піти пошукати роботу і житло а інтернет –кафе.

Коли я прийшла в те кафе, то як виявилося всі квартири і хостели зайняті. Але майже перез закриттям зайшов молодий чоловік і я запитатала його чи він не знає де тут є хостел. Він сказав, що є власником хостелу і ми автобусом поїхали до нього. Мені не сподобалися умови, які там були , але я залишилася, бо не мала іншого виходу. Потім ми подружилися з цим чоловіком, і він мене рятував в подальшому з багатьох халеп.  Мого варшавського ангела звали Анджей.


Komentarze